Історія Гірськолижного Спорту

   частково використано матеріали Сергія Павлюка 

Перші зображення лижників виявили серед наскельних малюнків на узбережжі Арктики. За оцінками експертів, цим прадавнім мисливцям, що на лижах переслідують дичину, вже понад чотири тисячі років.

У літописах гірські лижі вперше згадуються у ісландському стародавньому епосі Едда. Одна із саг епосу розповідає про життя норвезького короля Гаральда III Гардраде (Harald Hardrade, 1015-1066) - великого воїна і жорстокого правителя. Підлітком Гаральд, тоді ще на прізвище Сігурдсон, утік на Русь, де служив охоронцем у князя Ярослава Мудрого. Через три роки юнак перейшов у варязьку гвардію візантійського імператора і незабаром відзначився у багатьох боях та пограбуваннях. Повернувшись на Русь із чималими грошовими здобутками, Гаральд оженився на доньці князя Єлизаветі, а після смерті брата Магнуса став королем Норвегії.

Тоді вміння спускатися з гір на лижах було ознакою шляхетного походження. Проводилися змагання, суперники билися об заклад. Найкращим лижником, звичайно, був сам король. За однією з багатьох легенд, тим, хто мав необережність перемогти Гаральда у змаганнях, правитель пропонував подолати іншу, дещо складнішу трасу. Гість повинен був проїхати невідомим для нього шляхом, і після одного з поворотів неодмінно падав у жахливу прірву. Таким чином, підступний тиран тримав "чемпіонське" звання багато років. В історії Гаральд Сігурдсон залишився під прізвиськом Гардраде - жорстокий, безжалісний. Загинув він у бою з британцями.

Давні лижники їздили з однією палицею, тримаючи її, як баба Яга свою мітлу. У дев'ятнадцятому сторіччі датський мандрівник Кнут Леем у своєму путівнику писав про надзвичайні здібності норвезьких дітей у катанні з гір. За його спостереженнями, деякі з них вміли на шаленій швидкості спіймати шапку, яку кинули з гори.

Сучасна історія гірських лиж починається з містечка Телемарк (80 км від Осло) та його мешканця Сондре Норхайма (Sondre Norheim). Цей чоловік мав розумну голову і "золоті" руки: виготовляв та ремонтував знаряддя для всієї округи. Він придумав нові кріплення, в яких п'ятка була добре з'єднана з носком берестяним ремінцем. Завдяки цьому винаходу, норвезький фермер міг не тільки впевнено керувати лижами на спуску, а й спокійно стрибати з різних природних трамплінів, не боячись загубити лижу.

У 1868 році на столичних змаганнях Сондре Норхайм разом із двома друзями вразив публіку шаленою швидкістю спуску та новою вишуканою технікою. Місцева преса декілька днів захоплено описувала переваги нововведень, які продемонстрували спортсмени з Телемарка. З того моменту почався справжній розвиток гірськолижного спорту.

...Чи каталися з гір корінні мешканці Карпат, історія мовчить. Що ходили наші пращури на своїх лижах-снігоступах - не підлягає сумніву. Офіційні згадки про катання на лижах у Карпатах датуються часами існування Карпатського лещатарського клубу (КЛК). Він був створений у 1924 році та об'єднував спортсменів-аматорів: бойків, лемків, гуцулів. Проводилися змагання у Ворохті, Косові, Космачі, Славському. Літом учасники клубу займалися туризмом, легкою атлетикою, плаванням.. З приходом радянських військ у Західну Україну КЛК згорнув свою діяльність...

З 1905 року в Альпах почали проводити змагання лижників на кількість поворотів. Враховували максимальну кількість поворотів на заданому відрізку плюс кількість поворотів за одиницю часу.

Зима 1911 року - біля містечка Монтани (Швейцарські Альпи) були проведені перші змагання по швидкісному спуску: 10 лижників одночасно мчалися наввипередки з верхів'їв льодовика по цілині до загального фінішу.

Але прихильникам нового спорту було потрібно ще майже 20 років, щоб переконати Міжнародну лижну федерацію (ФІС) визнати гірські лижі як самостійний вид спорту. Лише у 1931 році слалом і швидкісний спуск для чоловіків і жінок були включені до програми лижного чемпіонату світу.

До 1939 року (початок Другої Світової війни) чемпіонати світу проводилися щорічно, потім, після 11-річної перерви, вони поновилися з новою періодичністю: один раз в два роки. У роки зимових олімпіад чемпіоном світу визнається переможець олімпіади.

Історія гірськолижних чемпіонатів має свої віхи, що визначають рівень розвитку цього спорту. Так, в 1937 році француз Еміль Аллі завоював три золоті медалі чемпіонату: у слаломі, швидкісному спуску і альпійському двоєборстві (спуск плюс слалом). Цей своєрідний рекорд він поставив невипадковий - Аллі був основоположником "нової французької техніки". Надалі гірськолижна техніка мінялася, не раз різні школи "спростовували" один одного, але елементи, знайдені Аллі, органічно вписувалися в технічний арсенал гірськолижного спорту, що безперервно ріс.

Чаша вагів гірськолижного успіху багато раз схилялася убік то однієї національної команди, то інший. Мир дивували майстерністю такі атланти, як Тони Зайлер, Карл Шранц, Густаво Тіні, Франц Кламер, Інгемар Стенмарк і інші не менш видатні спортсмени. Майстри, що створили єдину "європейську" техніку катання, що увібрала в себе всі кращі і найбільш раціональніші елементи. Проте разом з технічною інтеграцією спостерігалася вся більша розбіжність між видами гірськолижного спорту.

В 1950 році в програму чемпіонатів вперше був введений новий вигляд - гігантський слалом, який швидко завоював популярність у гірськолижників як проміжна ланка між "крайнощами" - слаломом і швидкісним спуском. Але з часом в гірськолижному спорті все визначеніше виявлялася тенденція до спеціалізації: "чистий" слалом і спуськовіки удосконалювали техніку і методи тренувань тільки в своїх видах. Поступово відмінності в техніці і специфіці тренувальної роботи настільки зросли, що універсалів типу Аллі, Зайлера, Киллі практично не залишилося.

Програма зимових Олімпійських ігор часто змінювалася: 1936 - включення до змагання швидкісного спуску, слалому (альпійського двоеборья); 1948 - включення швидкісного спуску, слалому, альпійського двоеборья; 1952 - включення швидкісного спуску, слалому і гігантського слалому; 1988 - включення швидкісного спуску, слалому , гігантського слалому, альпійського двоеборья, супергігантского слалому.

Сьогодні дисциплінами гірськолижного спорту є:

• Альпійське двоєборство чоловіки;
• Альпійське двоєборство жінки;
• Швидкісний спуск жінки;
• Швидкісний спуск чоловіки;
• Слалом-гігант чоловіки;
• Слалом-гігант жінки;
• Слалом чоловіки;
• Слалом жінки;
• Супер-гігант чоловіки;
• Супер-гігант жінки.

Спускаючись з гір спортсменами долають спеціальні траси, які розмічені прапорцями і воротами. Сума часу за двома спробами на різних трасах - в слалому, в одній спробі - з інших дисциплін визначає результати. У слалому довжина траси складає 450-500 м, кількість чоловічих воріт від 60 до 75, жіночих - від 50 до 55, перепад висот становить 200 м. Максимальна довжина швидкісного спуску для чоловіків становить 3800 м, мінімальна - 2435 м, кількість контрольних воріт -- від 11 до 25, перепад висот-від 710 до 950 м. Для слалому перепад висот - відповідно від 450 до 750, від 33 до 92, від 169 до 251 м; для гігантського слалому - від 1034 до 2660, від 56 до 75, від 402 до 623 м.

Кожну країну можуть представляти 14 спортсменів, але не більше восьми осіб однієї статі. У кожній дисципліні гірськолижного спорту країна може бути представлена кількістю учасників не більше чотирьох. Результати виступу спортсменів у чемпіонатах світу визначають учасників зимових Олімпійських ігор та етапів Кубка світу.